Вход в систему
25
июн
2018

"Нічого в світі кращого немає землі, в якій дитинство відцвіло" (Магда)


Макеевская художница Дарья Кузнецова.

 

Макеевская поэтесса Магда

Зустріч

Завітала до рідної хати -
Так маля припада до грудей.
Тут ходила стежинами мати,
Звідси в світ я пішла між людей.

Тихим шелестом скаржиться груша,
Що провідую рідко село,
Та признатися щиро я мушу,
Все давно, ой, не так, як було.

Хтось зрубав біля двору тополю,
На подвір'ї чужі спориші...
За життя, я звикаю поволі,
Неповторне  носити в душі.

В ній безсонняться зоряні ночі
І мандрують Чумацькі шляхи,
До дитинства пробитися хоче
Сьогодення через реп'яхи.

Там сім'я моя в повному складі
На причілку співає пісні,
Брат, сестра - голосисті та раді
В теплім колі сільської  рідні.

Я, мала, умліваю від співу
На надійних батьківських руках...

Що ж так гаряче-боляче зліва,
І печалиться в світлих думках?

Я на ранок поїду до міста,
За минулим печаль промине,
Та ще довго колотиме вістря -
Чи впізнала та хата мене?

Созвучно  в чём-то стихотворению Геннадия  Шпаликова «По несчастью или к счастью, истина проста : никогда не возвращайся в прежние места».

«Дело было вечером, делать было нечего...».  Вышла я сегодня  подышать свежим воздухом, присела возле своего дома на лавочку.  Соседка  Люба присоединилась ко мне, разговорились. И я с изумлением узнала, что она пишет стихи под псевдонимом Магда,  публикуется на украинском портале поэзии.  А дочь у неё – художница, член Санкт-Петербургского общества акварелистов  Дарья Кузнецова.  В одном доме с ними мы соседствуем  уже  лет 35 , а только сегодня  мне довелось узнать,  какие талантливые люди живут рядом.


Стихотворение о войне на Донбассе

Упало небо...

Ще зранку сонце, а під вечір замело...
Весна не хоче йти в наш край стражденний.
Душа, як пролісок, чекає на тепло,
рахуючи надій політ щоденний.
Упало небо тихим смутком на поля,
що сиротіють в залишках щириці,
і поневолена, зажурена земля
в тривозі молиться Святій Цариці.
Так знівечив її шалений, хижий крук!
Тепер вона - у вирвах, сіра зона..
Все ж, ніжні паростки дитяче-спраглих рук
стукочуть в материнське, тепле лоно.
Земля жадає миру, прагне до весни,
надію має  хліб святий родити,
а не уламки мін та дикі полини.
Земля кричить - опам'ятайтесь, діти!!!

История cоздания стихотворения:

Щириця - амарант(бур'ян)
Заміновані поля стоять вже третій рік сірими сиротами і росте на них
бур'ян...
Та й не тільки на Донбасі Земля потерпає від нерозумних людських

 

Цвіте бузок (Цветёт сирень)

Цвіте бузок в моїй уяві
В левадах рідного села,
Де, забарившись в марній справі,
Давно- давно я не була...

        - . - . - . - . - . - . - . -

Там, край села, стоять стрункі осики,
Під стріхами, в гніздечках, ластівки,
Там мої ноги босі, невеликі,
Стежки топтали полем, напрямки.

Зимою білі там сніги лягали,
Метілі  вовком  в димарі гули,
Дівчата гарно там пісні співали,
А хлопці парубками там були.

В ставку там місяць гострі ріжки миє,
Зірок пригнавши срібну череду.
Там рідний край. Там сонце серце гріє.
Крилом, пташина відведе біду.

Над моїм батьком, там на кладовищі,
Хмаринами пливуть, пливуть роки,
А я буваю, з часом, рідше, рідше,
По правді кажучи, лиш на гробки.

Цвіте бузок, цвіте не засихає,
І в цвіті тім кохається село.
Нічого в світі кращого немає
Землі, в якій дитинство відцвіло.

https://www.stihi.in.ua/avtor.php?author=46325&poem=106277

Украинский портал поэзии.


Комментарии
Содержание этого поля является приватным и не предназначено к показу.
  • Строки и параграфы переносятся автоматически.

Подробнее о форматировании

Fill in the blank